Знаєте, завжди дуже дивно знаходити власну сторінку на якомусь сайті. Але навіть таке може трапитися, правда, у моєму випадку веб-сторінку додали через мій публічний виступ.
22 листопада стався мій перший досвід публічного виступу (реального!). Фонд "АнтиСНІД" Олени Пінчук запросив мене на Перший Жіночий Конгрес. Подія відбувалася з 22-24 листопада. На конгресі була надзвичайна кількість талановитих та успішних жінок. Спікери розповідали про проблеми, з якими доводиться стикатися жінкам в Україні та ділилися історіями успіху. Це було натхненно.
Я маю окремо подякувати за запрошення Олі Руднєвій та Олесі Жулинській. Вони та їх команда зовсім скоро почнуть кампанію підтримки молодих лідерок "Я можу". Унікальна ініціатива, яка заохочує молодих дівчат ламати стереотипи та здійснювати свої плани та мрії! Я сподіваюсь, що цей проект буде таким же успішним. Цей проект потрібен суспільству та жінкам, "які не вирішилися поки говорити".
Мені не доводилося ніколи виступати у якості спікера. Я дебатувала, виступала у ролі очільника організації, але ділитися історією себе було непросто. Особливо, коли тема торкається твого початку та низки важливих духовних цінностей.
На цей раз йшлося про дебати, як ми разом із компанією 5-ьох ентузіасток вибудували зовсім новий Клуб, нову платформу навчання, нову потужну сім'ю.
Я прийшла до Клубу зовсім зелена. Рівно два роки тому, не знаючи ні правил, ні засад гри. Я думала, що мені буде легко виступати 5 хвилин, проте на першому засіданні я говорила рівно 52 секунди. Як розкажу у виступі: приєдналась я до дебат через проблему. На порозі кар'єрного вибору мені вказали на помилки, які я хотіла виправити.
Той чи не найперший керівник зазначив, що я надто "канцелярська". Усе роблю за правилами і навіть тоді, коли бачу щось не те, не висловлюю своєї думки. "Креативно підійти до вирішення проблеми - це основна характеристика лідера" - сказав він. Для малої першокурсниці цього вистачило. Я так і не вирішилася піти на цю роботу, бо вирішила витратити час на свій персональний капітал. Навчитися вирішувати проблеми швидко та думати "outside of the box".
Саме тоді я все таки погодилась долучитися до своєї одногрупниці та піти у Клуб дебатів ІМВ. С партнеркою своєю я і досі граю і долаю нові вершини (Привіт, моя люба Наталі!)
Пам'ятаю перший з Наталі вихід у півфінал. На професійному дебатному сленгу таке явище називають "брейк". Ми з Наталі сиділи у кімнаті з іншими сильними командами і не розуміли, як сталося це. Як нам вдалося подолати 5 раундів на англомовному турнірі та ще й брейкнутися після лишень двох місяців спільної гри. Одеса подарувала нам перший у житті півфінал і після того почався вир.
Навчання - турнір - тренінг - навчання. Що вихідних ми з Наталі слідкували за квитками на потяг, аби вицупити плацкартні місця. Витрачали останні гроші із стипендії, щоб морозити дупці на верхніх боковушках та "біля-туалетних" місць. Було знову непросто: записуючи помилки у паперові блокноти здавалося, що цим папером можна вистелити дорогу з Києва у Рим. Однак разом ми з Наталі щоразу ховали за пазухи програні раунди та йшли у нові за перемогою.
Разом з тим ми почали розганяти "дитячий кіпіш" навколо дебат. До Клубу почала стягуватися молодь. І хоча у Інституті, де навчання є надзвичайно вимогливим, щотижня все більше облич приходило до нас дебатувати 2-3 години. Ці люди спонукали мене та і спонукають сьогодні не кидати Клуб та його місію: більше вчитися, більше запитувати та передавати дебати іншим. Навіть тоді, коли з'явилася перша робота, перші пропозиції зануритися у світ "великої політики".
Мені минав другий рік у Клубі, коли я почала розуміти, що суть дебатів: не говорити, а слухати. Цьому я завдячую усім, хто колись "надирав мені зад" на раундах і ті, хто перемагає мене сьогодні. Особливо я вдячна своєму тренерові, а нині й тіммейту - Віолетті. На третій рік, Віолетта - наш очільник з орденом, остаточно вирішилася і віддала частину керівництва мені. Наша команда п'ятьох амбітних дівчат розійшлася професійними шляхами, періодично сходилася і знову чимчикувала робочими стежками.
Було непросто формувати нову команду.
Іцхак Адізес у своїй книзі "Ідеальний керівник" зазначив один цікавий критерій пізнання гарного лідера. "Якщо керівник йде з компанії і вона руйнується - знайте він був поганий керівник" (це не дослівно, це головна думка). Тому за весь час допоки я очолювала Клуб, я хаотично намагалась вибудувати структуру Клубу, щоб не хвилюватися за його подальше існування та розвиток. Залучати до роботи ініціативних та вольових студентів, які бажають руйнувати свою зону комфорту. Таких я знайшла.
Думка про цих молодих, моїх маленьких та прекрасних лідерів надихає. Починаєш вірити, що усі страхи та складнощі не пройдені дарма. Адже за тобою оновлена команда справжніх, націлених на результат "дітей" - нове покоління реформаторів, оспіваних у віршах модерну. Ті, хто більше не мовчатиме, не закриватиме очі, не боятиметься. Ті, хто змінить Україну назавжди.
Немає коментарів:
Дописати коментар