Команда, на яку ми заслужили - коротко для дітей.

Два тижні тому я офіційно вийшла на пенсію. Передала повноваження Голови Клубу дебатів ІМВ новому лідеру. Відчуття - дуже bittersweet, але я щаслива, бо Клуб віддала у хороші руки. Катерина Майковська, Іван Громко та їх команда ніколи не підводили мене і не підведуть. Бажаю своїм "любим дитяткам" плідного шляху. Дякую усім, хто дозволив мені супроводжувати Вас у Клубі. Дякую за довіру та неймовірне кохання, з яким ви ставилися та ставитеся до мене. 

Піти і знати, що Клуб не пропаде - для мене це найбільше досягнення як лідера та голови. Довелося рано про це думати і мізкувати як створити команду, щоб передати все те, чому навчили мене за чотири роки у Клубі. Сформувати нову команду мрій.

Сьогодні - невелике послання. Про те, як важливо Вам продовжувати традиції сім'ї у Клубі і шукати майбутню команду мрій. Вірити один одному та разом долати помилки.  

Мій шлях з Клубом дебатів почався у 2015 році. Мене затягнуло майже миттєво. "Дебати - це стиль життя. Один раз подебатував - залишився дебатером на все життя". Тодішня Голова клубу Віолетта Мануйленко створила для мене новий світ, вона зібрала навколо себе команду з 4 супер-дівчат і ми почали кувати новий бренд.

Вперше у житті я усвідомила, що таке ідеальна команда. Команда, що має цінність, за яку вони боряться. Команда, що надихає зростати та спонукає виходити із зони комфорту. Вперше мені довелося змусити себе корити складнощі, а не жаліти себе та чекати на допомогу інших. Вперше я відчула здорову конкуренцію, але водночас взаємодопомогу та взаємоспівчуття. 

Нас було 5 з ідеєю створити Клуб розвитку. Там, де студентам ІМВ буде місце подумати та спитати. П'ятеро проти усіх випробувань. Ми разом помилялися, долали перепони та зростали на своїх промахах. Через рік ми звели нову структуру, прорахували як позиціонувати Клуб на ярмарці вакансій, створили нове кредо "Don't raise you voice. Improve your argument". 

Клуб, який весь цей час навчав говорити, раптом перестав це вважати за цінність. Ми заклали фундамент для нового мислення: не говори, слухай та вдосконалюй свою точку зору. Того самі не знаючи, ми поламали систему традиційних дебат. 

Через рік після перезапуску, до нас на презентацію прийшло 60 студентів.  І хоча потім ми зрозуміли, що до кінця року в Клубі залишиться від сили 10 осіб, це була для нас перша перемога. Носіями дебат стали ще 10 осіб. У наступному році про Клуб дізналося вже 80 осіб. У 2016 році я вперше спробувала себе у ролі тренера і зрозуміла, що Клубу необхідний Інститут менторства. 

Голова Клубу зачувши цю ідею повністю підтримала мене. Більшість новачків, які приходили до нас через півмісяця тікали з Клубу, бо не мали особистої причетності до спільноти. Треба було інтегрувати - формувати усередині Клубу нову сім'ю, команду, яка б відчувала себе частиною чогось великого. 

Інститут менторства ми запустили майже через півроку. Довгий шлях та надзвичайно тернистий. Адже ми всі діяли за настановою духу і не знали як це працює. Ми з Головою Клубу та нашою першою супер-командою фактично звели це явище з нуля. Систему ми вдосконалювали ще разів 5, поки не лишилися задоволені першими результатами (ні). 

У 2017 році я офіційно перейняла посаду Голови. Випадково, якщо бути чесною. Наче мені і говорили, однак все сталося наче уві сні. Дівчата роз'їхалися у інші країни вчитися і з команди лишилася я. Мені треба було вирішувати(терміново) як не звести нанівець увесь той результат, який ми будували ці три роки. 

Я хаотично почала шукати команду. І вона знайшлася. Перше, друге та третє покоління моїх "дитинчат" подорослішали та перейняли з нас усе те, що ми так хотіли передати. Вони самі виштовхнули себе та запропонували підняти мене з дна. Вони почали працювати і не запитали ні слова. І навіть ті, хто просто приходив подивитися створили атмосферу значимості справ, які ми робили. 

У 2017 році на нашу презентацію прийшло рекордна кількість студентів - 130. Нас було так багато, що моїй заступниці довелося готувати подання на Малу Актову Зала - другу найбільшу аудиторію в Інституті. І хоча ми знали, що із 130 осіб під кінець року залишиться десь 30 активних учасників, але яке ж щастя. Ми зробили неймовірне. 

Повертаючись до мого знайомства із Клубом, я пишаюся результатами, які ми досягнули. У далекому 2015, я і мріяти не могла про 5-6 румів по 8 осіб на кожному засіданні. Нас було 5 амбітних супер-дівчат, а стало приблизно 40 хлопців і дівчат, сповнених надії та бажання рости. 

Висновок з цього один. Нічого у цьому світі творити одному неможливо. Команду, на яку ми заслуговуємо десь серед нас. Якщо людина здатна знайти гідних людей поряд - вона здатна змінити будь-що. І моїм "дітям" це знати краще за мене. 

Шукайте і знайдете. 

Ваша Л.Н.